піганистім лиці, хоч те лице в тій хвилі трохи розяснене було якоюсь зловіщою радістю.
— Дай Боже! — муркнув Жид, припіднявши дрібку капелюх на голові.
— Дай Боже! — відповів Матій, котрому якось недобре зробилося на вид нового гостя. Бо той новий гість, то був його найбільший ворог, Мортко, наставник при кошарах у Германа Ґольдкремера. Матій немало здивувався, чого хоче Мортко тепер, в таку пізну добу, в його хаті, але привичне нашим людям пошанування для кождого входячого в хату казало Матієви скрити в глибині душі свою ненависть і всі відживаючі на вид Мортка болющі споминки. Він привитав Жида холодно-чемним видом.
— Сідайте, Мортку!
Мортко кивнув головою і сів.
— Що там чувати, що так пізно гостите до нас?
— А щож би? Все добре чувати! — відповів із злорадним усміхом Мортко, а по хвилі додав: — Був у вас нині возний з суду?
Матій здригнув при слові „суд“, немов уколений.
— Ні — ледви видусив він, чуючи щось недоброго, — не був.
— Ну, то певно завтра буде. У мене був нині.
— Ну, і щож там вам приніс нового? — спитав Матій, тремтячи всім тілом.
— Наша справа скінчена.
— Скінчена!
— Так! І так скінчена, як я вам казав. Бо по що то було вам мішатися до чогось, що вас не обходить?
— Не обходить! — скрикнув болісно Матій. — Жиде, сього мені не говори, бо хоч ти і в моїй хаті, але знаєш, чоловік не святий!
— Ну, ну, — відказав Мортко, не маєте за що гніватися. Я не хотів сказати. Я хотів лишень сказати, що ви за дармо на мене вергли підозріння і що я в тій справі,
