Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/67

те розказували, як їх хорі товариші умирали опущені і розточені червами, як нераз аж по кількох днях найдено умершого без людської помочі ріпника в якім небудь відлюднім закамарку. Ті оповідання страшно вразили Бенедя. Він зріс і виховався в місті. Його батько був таким же мулярським помічником, як і він, — тож Бенедьо від маленьку вжився і вбувся в відвічні перекази міських ремісників, з їх хоч лихо уладженим цеховим порядком, з їх хоч слабеньким намаганням до взаїмної помочі, до тіснійшого звязку всіх працюючих в однім ремеслі. Правда, за Бенедьових часів цехова встанова між дрогобицькими мулярями зовсім уже близька була оконечного впадку. Майстри ще давнійше розікрали були цехову касу, на котру складалися здавна порівно і майстри й челядники, а котрою без ніякого нагляду ані обрахунку завідували майстри самі. Не було за що удержувати „господи“, т. є. гостинниці, в котрій в означені дні сходилася би цехова рада і де вписувався би кождий потребуючий роботи челядник, а також і майстер, де отже був би немов ринок для найму челядників. Майстри перестали турбуватися цеховими ділами, а тільки удержували ще докладно чергу, коли котрий при врочистім обході мав нести стару цехову хоругов. Але замісць того старого і передрухнілого звязку почав за Бенедьових часів проявлятися між дрогобицькими мулярями новий звязок, хоч ще й невиразно та хвилево. На випадок слабости котрого челядника або помічника збирали инші челядники, помічники та деякі біднійші майстри добровільні складки і давали хорому або його родині запомогу тижнево через весь час його слабости. Так само давали вони запомогу, хоч і меншу, для такого, котрий часом оставав без роботи, а рівночасно старалися розпитати і нараяти йому чи то роботу в своїм ремеслі, чи яке небудь инше заняття. Правда, слабі се були початки взаїмности, але вони удержувалися і міцніли. З часом дійшло до того, що в разі потреби не деякі, а всі вже челядники платили пра-