істоту. З роду сильна й здорова, вона потребувала руху, роботи, діла, котрим могла би занятися. Доки жила в бідности, доти такого діла їй не хибло. Вона служила у богатших Жидів, заробляла всяко, щоб продержати себе і свою тітку, єдину своячку, що їй осталася після холєри. Розуміється, що звичаєм убогих Жидів, вона не одержала ніякого, навіть звичайного, хайдерського образовання. Тяжке життя і праця, звичайно одностайна і механічна, розвинули її силу, її тіло, але зовсім не ткнули її думки. Вона виросла в круглій невідомости і темноті духовій, не мала навіть тої природної спосібности та „второпности“, яку звичайно стрічаємо у сільських дівчат. Тільки те, що було безпосередньо коло неї, то могла вона зрозуміти, тим могла занятися, — по за тим ніщо не розуміла. Такою взяв її Герман.
Любови між ними не було. Правда, зразу молода, здорова природа обоїх притягала одно до другого, — нерозвиті чуття і думки на разі й не бажали нічого більше крім простої, тілесної роскоші. Тай то цілими днями вони звичайно не видалися, — тим приємнійшою була за те стріча вечером. Їм уродилася тоді донька, котра однакож швидко вмерла, здається, через неосторожність самої матері в ночі. Тоді ще Ґольдкремери вважалися за бідних: Герман уганяв по цілих днях по місті або по околичних селах, Рифка господарила дома, варила, прала, рубала дрова, шила і мила, — одним словом, жила робітницею, так як і досі. І се була ще найщасливійша пора її життя за мужем. Перша дитина, також здорова і гарна дівчинка, дуже її тішила і також чимало причинювала їй роботи й заходів. Чим більше Рифка робила та запопадала, тим ставала здоровійшою та веселійшою. Правда, вона сама не знала, що се іменно з праці, і частенько жалувалася перед чоловіком, що не має ніколи й хвилі віддиху, що тратить здоровля, повторюючи більше звичайні бесіди других жінок, аніж говорячи з власного переконання і з власної потреби.
