— Лєон Гаммершляґ.
— А він за чим?
— Таж знаєш, у нього нині закладини були, — просив мене…
— Але за чим його сюди принесло?
— Слухай, Рифко, — почав Герман, видячи, що вона немов утихомирилася трохи. Лєон — богатий чоловік, добрий чоловік, голова не аби яка…
— Чи кажеш ти раз, чого він тут прийшов, чи ні? — перебила його Рифка, стискаючи кулаки.
— Адже чуєш, що кажу. Тілько послухай. Лєон, кажу, богатий чоловік. А жінки у нього нема, тільки одна донька. Чуєш, Рифко, — ти знаєш його доньку Фанні? Правда, що дівчина нічого?
— Ну?
— Знаєш, що каже Лєон? Сусіде, каже, у мене одна донька, а у вас один син — —
Герман не скінчив. На згадку про сина Рифка посиніла, задрожала вся, а опісля, шпурнувши на бік стільчик з під ніг, випрямилася і крикнула: — Розбійнику! Кровопійце! Геть від мене! Геть — з перед моїх очей!…
Герман остовпів. Він не знав, що се сталося з Рифкою і лепотів лишень раз за разом: — Алеж Рифко, що тобі? Що ти робиш, Рифко?…
— Геть мені з очей, потворо! — верещала Рифка. — Щоби тебе Бог тяжко побив та покарав! Щоби земля під тобою розступилася! Іди геть від мене! Ти, ти говориш мені про сина! Ти мав сина? Ти мав коли серце?…
— Алеж Рифко, що з тобою сталося? Послухай!…
— Нічого мені від тебе слухати, кате! Щоби й Бог тебе не вислухав на своїм суді! А хіба ти слухав мене, як я говорила: не треба дитину мучити школою, не треба дитину торопити проклятою практикою… А ти ні, тай ні! Тепер маєш, маєш те, чого хотів!
— Ну, що сталося, Рифко? Я ні про що не знаю!
