Воєнний плян в Германовій голові швидко уложився, і він зараз же виступив насеред світлиці і попросив зібраних о хвилю уваги.
— Слухаю ваших рад, і дивуюся, — зачав він своїм звичайним, різким тоном. — Жандарми! Чи жандарми заставлять робітників лізти до ям? Ні, поарештують одних, а решту розгонять, а нам не буде ліпше, бо нам не порядку треба, а робітників, дешевих робітників! Чи не так?
— А вжеж, що так! загомоніли Жиди.
— Військо! говорив далі Герман, — се те само, що й жандарми, тільки що нам на додаток усього прийшлось би кормити його, — а пожитку й з нього ніякого. Я гадаю, що оба ті способи ні до чого не здалі.
— Але щож робити, що робити?
— Отож то й є питання, що робити! Я гадаю, що той цілий бунт, то така якась заразлива слабість, на котру ще загальної рецепти не вигадано, а може й зовсім не може бути. Але раз поможе се, другий раз те, як до обставин. Треба вважати, з чого слабість почалася, як проявляється, ну, і після того раду радити. От тут у нас, — то певна річ, що плачено їм досі, як на нинішний голодний рік, за мало.
— Що? як? за мало? — загомоніли Жиди.
— Мовчім, — крикнув насмішливо Лєон, — пан Ґольдкремер хоче забавитися в адвоката тих розбійників, — певно скаже нам пристати на всі їх жадання і віддати їм усе, що маємо!
— Я в ніякого адвоката бавитися не хочу, — відказав різко, але спокійно Герман, — я навіть не хочу бавитися в ліберала, в якого до вчора бавився пан Гаммершляґ, і не буду тим розбійникам захвалювати ніякої „самопомочи“, — я буду тільки говорити яко ґешефтсман, als ein praktischer Geschäftsmann, тай годі.
Лєон прикусив губи на ті слова, — Германова різка
