Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/24

Цю сторінку схвалено

— Ади, який пан! А сам тому найбільше винен, що Бенедя скалічило! От коби його було так парнуло, то певно я не пожалував би не то пять, а й десять крейцарів на такого дідовода!…

— Що? — ревнув нараз з усеї сили будівничий і прискочив до сидячих робітників. — Хто се говорив?

Мовчанка.

— Хто се смів говорити? Га?

Ніхто й не писнув.

— Майстер, ви тут сиділи; хто се сказав? Говоріть, а ні, то вас нажену з роботи замісць того урвителя!

Майстер поглянув довкола по робітниках і сказав спокійно: — Я не знаю.

— Не знаєте? То я вас від нині не знаю тут на роботі. Геть!

— То я сказав! — відозвався один робітник, встаючи. Я сказав і ще раз кажу, що ти дідовід, коли не хочеш дати на бідного робітника. А о твою роботу я не стою!…

Будівничий стояв, мов скажений, і з люти не міг прийти до слова. Робітник між тим узяв свій „вінкель“, кельню та міру і, попрощавшися з товаришами, спокійною ходою пішов ід ринкови. Инші робітники мовчали.

— Га, драби, лайдаки! — гримав будівничий. — О, або він стоїть о роботу! Він би лиш лежав горі животом, як та свиня в болоті. Але пождіть-но ви, навчу я вас порядку! Не такі у мене станете! А то урвителі! — І ще весь, телепаючись зі злости та кленучи всю „голоту“, будівничий пішов назад до панського товариства.

В буді тимчасом ішло дуже весело і гойно. По перекусці слуги позбирали миски і тарелі, а натомісць понаставляли фляшок з вином і чарок. Чарки кружили живо. Вино звільна розпутувало язики, розбуджувало веселість та гомін. Пахучий дим з дорогих циґар клубився понад головами до дощаної стелі, плив тонкою струйкою крізь