Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/223

а повні надії колоски шепчуть зразу тихо, а потім чим раз смілійше: пора! пора! пора! А вітер гуляє, далі і далі, чим раз нові хвилі будячи, чим раз ширшим кругом забігаючи, — а з ним разом чим раз далі, чим раз ширше, чим раз голоснійше несеться благодатний шепіт: пора! пора! пора! Двацятьма дорогами з Борислава спішили робітницькі висланці по селах і місточках, розносячи вість про нову війну. Їх виділи на Уровім і в Підбужі, в Гаях і Добрівлянах, в Стрию і Мединичах, в Самборі і Турці, в Старій Соли і Дзвинячу, в Доброгостові і Корчині. Їх вість стрічали бідні з утіхою, богачі з насмішкою та невірою; декуди гостили їх горівкою та хлібом, декуди питали о пашпорти і грозили арештуванням, але вони не лякаючись ішли чим раз далі, не минали ні одного присілка, просили і намовляли — не йти на роботу до Борислава через кілька неділь, доки вони не скінчать своєї війни з Жидами. Тисячні слухи пішли по селах про ту війну, попутані, страшні, які звичайно плодить велика нужда і безвихідне положення. То говорено, що бориславські робітники задумали вирізати всіх Жидів, то знов, що хотять їх вигнати з Борислава. Ті вісти дійшли й до жандармів, і вони почали бігати по селах, грозячи та зацитькуючи та допитуючи, відки взялися ті слухи. Двацять однакових реляцій вплило до староства в Дрогобичі про якихось таємничих людей, що голосять по селах комуністичні засади. Староство затрівожилося і казало ловити їх, але поки та переписка в урядовій формі дійшла до назначених місць, наші ріпники всі вже були в Бориславі, розворушивши три чи чотири повіти своїми вістями. Довго ще опісля уганялися жандарми по селах, ловили проходячих підчас вакацій студентів та мандрівних міських робітників, — їм і в голову не приходило, що можуть бути „комуністичними емісарями“ і в зрібних, зароплених кафтанах і що ті самі емісарі нераз спокійно, схилені і згорблені, переходили попри них.