з Відня негайно принатужив усі сили свого капіталу, щоби постачити всю величезну масу воску як найшвидше, перед контрактовим терміном, боячися, щоб підприємство ще до того часу через нерозум та шахрайство своїх основателів і повновласників не лопнуло. Він наняв майже три рази більше робітників до ям, ніж їх наймав досі, відновив роботу в вісімдесяти ямах, в котрих досі через кілька літ уже не йшла робота за для ріжних недогідностей ґрунту, — і справді, богато з тих відновлених ям тепер оправдало всі давні надії. Робота йшла пудами і коштувала далеко менше, ніж инших літ, бо голод зігнав тепер далеко більше людей на панщину до Борислава, голод же і підганяв їх до роботи немилосерно, а Герман пильно і правильно знижував та знижував робітницьку плату, не дбаючи на крики, сльози і прокляття. Робота йшла пудами, Германові маґазини наповнювалися великими брилами воску, і Герман тремтів з нетерплячки, чи скоро буде їх повне, контрактом означене число. Тоді „Спілка“ мусітиме зараз перепяти віск на себе, йому відразу вповні виплатити всі гроші, — а потім — думав Герман — нехай собі й голову зломить!
А між тим, поки Герман укладав свої пляни та турбувався про уладження фабрики церезіни, поки служниці в його домі відтирали Рифку, що кидалася і розбивалася по підлозі в страшних судорогах, — Ґотліб, в брудній вуглярській сорочці, весь обмурзаний, ждав нетерпливо в маленькій і брудній вуглярській цюпі на прихід комінярчука з грішми. З тим комінярчуком він познайомився по сусідству і приєднав його, щоб за добру плату переносив йому вісти до матері і від неї. Ось він увійшов до хати, і Ґотліб поквапно обернувся до нього.
— А що? — спитав він.
— Ніцо, — відказав комінярчук.
— Як то ніцо? Не дали?
— Не дали, — казали: завтра буде.
