дити кождій частці з осібна і всім взагалі. Але знову таки, що тут робити в Бориславі, коли не буде роботи для нього? Але доля готовила йому поміч з такого боку, з якого він її й зовсім не надіявся.
З середини фабрики вийшов Лєон в супроводі Шеффеля, — оба вони наблизилися до робітників. Робітники повставали.
— Ну, люде, — сказав голосно Лєон, — робота ваша скінчена і добре скінчена. Дякую вам за пильність вашу!
— І ми дякуємо панови за роботу! — закричали робітники. — Та нехай Бог дасть щасливу годину!
— Дай Боже, дай Боже, — сказав радісно Лєон. — А тепер, що ще кому належиться, — щоби ми чисто розсталися.
Почалася виплата. Бенедьо стояв обіч. Коли виплата скінчилася, Лєон наблизився до нього.
— А вам, пане майстер, дуже, дуже дякую і за роботу і за швидке скінчення, — за все! Дуже би я не рад з вами розстатися… Але тепер, за те, що ви таку мені нині зробили радість, прийміть від мене отсе на памятку!
І він втиснув в руку Бенедьови обвинених папірцем десять ринських самим сріблом.
— От зараз буде в нашій касі 160 ринських, — подумав собі Бенедьо, приймаючи з подякою Лєонів дарунок.
— І ще прошу вас, — сказав на закінчення Лєон до Бенедя, — зайдіть зараз тепер до мене на мою кватиру, — я маю з вами де про що поговорити.
За сими словами Лєон і Шеффель пішли, — за ними вийшли робітники. Бенедьо остався, щоб позамикати всі двері і брами, — і опісля пошкандибав за Лєоном, роздумуючи, що такого він має йому сказати. По дорозі він вступив до хати, застав там Матія і положив на його руки до робітницької каси десять ринських сріблом, котрі дарував йому Лєон.
