на його місце другий уже давно наострився. Тай навіть постраху не буде на них, бо прецінь будете примушені робити все потаємно, то й ніхто не буде знати, хто се і за що зробив. А як дізнаються, ну то ще гірше, бо беруть чоловіка і кинуть, і гний! Я гадаю, що треба нам добре застановитися і шукати иншого виходу.
Знов замовк Бенедьо, — мовчали і всі побратими. Бенедьові слова невдержимою силою втискалися до їх переконань, але — на нещастя — вони валили те, що там досі стояло: надію на пімсту, але натомісць не ставили нічого нового. Один тільки Сень Басараб, сидячи на порозі з люлькою в зубах, похитував недовірливо головою, але не говорив уже нічого. Сам Андрусь, хоч очевидно весь той новий поворот в думках деяких побратимів був, бачилося, для нього дуже неприємний і непожаданий, — ай він склонив свої потужні плечі і опустив голову: Бенедьові слова заставили і його задуматися.
— Добре то було би, то певно, — сказав він вкінці, — але як се зробити, як помагати собі самим, коли у нас сили нема й на стільки, аби кождий сам собі поміг.
— Отож то й є, що у одинокого нема сили, а як їх збереться богато, то й сила буде. Ти один сотнарового каменя не підоймеш, а кілька нас підойме його як ніщо. Велика річ для ріпника при сякім-такім зарібку дати на тиждень шістку складки, а най збереться сто таких, то вже маємо десять ринських тижнево і можемо бодай в наглій потребі запомогти кількох нещасливих! Чи правду я кажу, побратими?
— Гм, та воно то правда, — розуміється — так, так! почулося з ріжних боків, лиш там в куті коло дверей понуро мовчав Прийдеволя і невдоволено воркотів Сень Басараб:
— Добре йому, міському чоловікови, говорити про складки! Ану трібуйте, чи на весь Борислав найдете десять таких, що вам схотять давати ті складки!
