Сторінка:Іван Франко. Альфред Теннісон (1894).djvu/5

То бог збирає жатву через мене.
Душе моя! Тобою бог жне плід свій!
Сли б не святий, чи міг би чуда я
Чинить? Ніхто сього не міг, як тільки
Святі. Значить, се так є! Я спасенний!
Я присвятивсь! Там всі внизу кричать:
«Глядіть, отсе святий!» Тихіший голос
Згори вторує, шепіт іде: «Бодрись,
Святий Симоне! З темних тих пелен
Прорветься швидко пара крил блискучих!»
Чим ближча смерть, тим більша, більша, більша
Надія та, що вимазав господь
Усі земні провини з книг мойого
Життя земного.
 Діти! Чуйте, діти!
Я Симеон із стовпа — прозваний
Людьми Стиліт; я, Симеон, стражни́к
На сьому стовпі до самої смерті,
Котрого мозок літом сонце пражить,
Котрого лисий череп в зимні ночі
Від інею блищить, — я кличу з сього
Високого гнізда моєй покути,
Що Юда і Пілат супроти мене
Були святі. Горщок, гріхами повний,
Стояв я в грані, пекло в мні кипіло,
Чорти мя скубли, Асмодей мя рвав
І Абаддона. Я їх бив хрестом,
Вони вертались. В постелі марою
На грудь мені лягали; я читав —
Вони гасили світло; з книги визвірялись
На мене морди їх, переривали
Мою молитву хрюканням свинячим,
Ржанням коневим. Лиш один сей шлях
Мені лишивсь, і я пішов ним, щоб
Втекти від них. Катуйте й ви так тіло
Бичами й терням, бийте без пощади!
Ввесь піст, хто можете, не їжте страви
Й моліться. Поледве, повзучим кроком,
В найтяжчих муках я проліз помимо
Огненної гієни — рев її
Ще й досі гра в ушах моїх. Та ви
Мене за се не величайте! Бог се