запалили. Дим пійшов в гору. Незабавом чути було, як заревів медвідь; перше стиха, а далї і дужше, сердитїйше. Не подобалось йому се — треба було лїзти з дупла. Ось він зявив ся вже і на дереві. Нїчого не можна було розглядїти окрім самої чорної шерсти: лїз задом в низ. Через кілька хвилин його вже цїлого було видко.
— Стріляйте, — промовив менї з тиха Микола, а тодї, як він упаде, я стрілю в нього: я його відразу повалю.
Від моєї кулї медвідь упав з дерева, але ранений він розлютив ся і повернув до нас. Та не довело ся йому зробити й одного ступня. Микола своєю кулею відразу повалив його на землю. Потім підбіг і вдарив його острою сокирою по голові зі всеї сили.
— Ну, медведя убили, а пчоли пропали, — жартував я.
— Еге, пчоли і справдї пропали; одні згинули, другі порозлїтались. Але меду шкода кидати, а він там є, — казав Микола.
Щоб не гаїти часу, бо дерево в серединї дуже горіло, ми заходили ся різати його пилою. Хоч воно й було дуже грубе, проте і дуже дупласте, так що ми його незабавом повалили на землю. Тут ми заходили ся уважати біля щільників, щоби віддїлити їх від огню.
— Тепер сей обрізок з медом можна буде віднести до дому; дома обережно повиймаємо щільники і кілька штук прилїпимо в улиї: тодї, як пчоли будуть роїти ся, можна буде садовити в улиї рої, — радив Микола. — А поки роїти-муть ся пчоли, ми завтра спробуємо перегнати хоч один рій. Завтра ми привеземо сюди три штуки навощених уликів і пошукаємо ще пчіл. А тепер я пійду до дому, запряжу коня та приїду сюди, бо ми не донесемо і медведя і відрізок. Вжеж не кидати тут медведя, бо мясо можна їсти, а шкіра придасть ся.
— Добре, — відказав я.
Не забарив Микола вернути ся. Витягли ми на віз медведя, поклали обрізок і поїхали до дому. Вже вечеріло, як ми в'їхали на подвірє.
— А ну, показуйте свою добичу, — промовила Галя — виходячи з хати.
Петро з Василем так і кинулись до воза: почали роздив-
