погано — додала Галя.
На другий же день ми пійшли до солоної течії, взяли з собою і котел і горщики, щоб там зварити й обід. Ми ішли туди на цїлий день, бо кождому була там робота.
Прийшовши до течії, ми зараз же взяли ся за роботу: один робив осохи і вкопував їх у землю, другий рубав дрова, або варив страву. Петро і Василь — обидва дуже зацїкавились, як се з води робить ся сіль. Як тільки розклали огонь і налили котел солоною водою, хлопцї почали пильнувати кітла. Котел був накритий зелїзною покришкою.
— А не збіжить уся вода, як буде кипіти? — спитав Петро.
— Нї, вода кипіти-ме не дуже, а як розгнїваєсь, то можна буде зняти на хвилину покришку — відказав я.
— Та як покришкою буде накрито, то нам і не видко, як там сіль робить ся — обізвав ся Василь.
— Я-ж кажу, що можна буде зняти тай подивитись.
Зачали варити сіль. За балаканєм не помітили, як і вода почала кипіти. Пара помалу піднимала покришку.
— Дивись, вже кипить вода! — обізвав ся Петро і взяв покришку.
До кітла усї підійшли. На поверсї води плавало щось біленьке, так наче снїг і хрещате, як снїжинки. Хлопцї помітили, що снїжинки сї що далї то більше скулились одна до другої, робили ся грубшими. Води у кітлї що далї то все меньше ставало, протеж снїжинок побільшувалось і вони навіть робили ся так наче тонесенький кусень леду. Як тільки вода вся википіла, на днї зістала ся сама сіль; вона була ще мокра, тож ми її вигорнули на мішок, на сонце. Потім знов налили котел водою і знов держали на огнї, поки не википіла вся вода, а сіль висипали на мішок. Тут вона вже зовсїм висихала. Цїлїсїнький день ми тільки варили сіль, вигортали її з кітла та сушили. У вечер ми вертались до дому, несучи оклунок соли. На другий день теж саме. Таким побитом за два днї ми здобули чимало соли.
Давно вже не було у нас хлїба: ми найбільше годували ся мясом та стручками колючої акації. Та де його там і возь-
