і малочисельну, чинником на шахівници державної полїтики, і вийшла-б з того не мала користь для добра народу. Колиж посол Барвінський, та ще кілька його товаришів спасають себе від руського клюбу утечию до славянського, то вони компромітують тим народню справу, ломлючи народню солїдарність, якої руський нарід має право жадати від всїх тих послів, що обовязались заступати його на аренї народів австрийської держави. Бо не однаково воно, чи заступають руський нарід Романчук і товариші та Барвінський і товариші належавши всї до одного клюбу, чи до двох, з котрих один свій, а другий чужий. Одно бо concordia, а друге discordia, а що воно значить, то кождий знає.
Доси ми не бачимо жадної користи з того, що п. Барвінський і тов. його вже кілька років сидять в славянському клюбі, покладаючи свою надїю на його поміч. Та хочби славянський клюб і став інодї до помочи Русинам, попираючи своїми голосами яку справу, то се буде тільки прислуга, рівна тій, що зветь ся: ut aliquid fecisse videatur. Бо за недостачию солидарности самих руських послів не поможе руській справі і ще кілька голосів славянських. Тай щеж можна мати таку ласку від них, як і від иньших послів, не висиджуючи в їх клюбах, а даючи голос за голос. Сила руського народу і репрезентациї його лежить не так у помочи славянських, инших послів, як в національній солїдарности і в повазї самої репрезентациї. Тільки солїдарність руських послів з'єднає їм повагу між своїм народом, перед правительством і перед репре-
