Еміґрация руських академіків, котрою перед двома роками так ославилась львівська Alma Mater, доказала ясно перед цїлим сьвітом, що у русько-українського народу є своя, дуже пекуча, національна конечність, основанє руського унїверзитету у Львові. Справа тая зовсїм не нова, але тодї виринула вона із такою елєментарною силою, що здавалось, ось мусить станути руський унїверзитет, бо нема вже жадних причин, хочби на око, щоб австрийське правительство, оглядаючись на польських шовінїстів, на шкоду самій державі тамувало культурне житє кількамілїонового, вірного руського народа, що рветь ся до всесьвітньої науки.
Так воно здавалось, та не так сталось. Поки-що, правда, нарід руський в Галичинї, Буковинї та Угорщинї має право до житя культурного, заґарантоване йому основним державним законом, але він має се право тільки на папері. На дїлї-ж він того права немає, бо немає сил, лучше сказавши, духові сили його не з'орґанїзовані, та й тому за слабі, щоб те право обернути в дїло. Та й не легка-ж то річ тая орґанїзация руського на-
