черничка и пристала до іх: спасайтеся! люде добрі! нехай вас Господь спасеть и помилує. Йдіть говіти в наш монастир на Подолі до святого Хрола й Лавра. У нас більше мощей, ніж у других монастирях; у нас є частка младеньця, убитого Иродом, є риза христова и кров з христових ран, и піръя архангела Гавриіла, й молоко Богородиці.
Богомольці прибували до застави сотнями. Черниця проповідувала и заманювала іх до свого монастиря. Сотня богомольців пішла за нею. На других заставах так само стояли черниці й затягали до себе богомольців.
Баба Палажка не послухала черниці. Вона гордо одказала, що вже йде в Киів істи двадцять першу паску и знає всі церкві й манастирі.
Над вечір Палажка привела богомольців у Лавру.
— Чи тут той лев, що з рота в ёго тече вода? спитала Мелашка.
— Де там тобі тут! гордо сказала Палажка: покажу тобі й льва, а це, бач, велика дзвіниця, а оце Лавра; тут лежать мощі святого Феодосія…
Мелашка глянула на дзвіницю и трохи злякалась. Для неі чогось здавалось, що дзвіниця впаде на неі и роздавить іі.
Богомольці пішли в церкву. В великій Лаврській церкві йшла одправа. То було саме на страсть в чистий четвер. Вся велика церква палала свічками, и була набита народом. По церкві неначе розливалось огневе море, заливало закутки, йшло поза стовпами, переходило на стіни, спахнуло на високому иконостасі до самого купола, ростопило на чисте золото иконостас и повисло під куполами огневими краплями на панікадилах. Після кожноі євангеліі дзвонили в дзвони. Серед церкви виходили ченці, ставали півкругом и співали страстні пісні.
Палажка и Мелажка посвітили своі свічки и впали на коліна. Сорок душ ченців в чорних клобуках співали серед церкви такі жалібні пісні, неначе хотіли виплакати в піснях всесвітне горе народа. То був не жаль, не плач горя, а якийсь слізний крик, якесь море сліз, що зливалось тисячі літ и злилось до купи и полилося піснями з грудей. Здається, в тому морі сліз текли ріки народнёго горя од самого початку світа, горя од холоду й голоду, од меча, од огню, од татар, од царів, од панів, од жидів, од дужого й богатого, од дикого звіря…
Якась незвичайна туга лилася слізми з тих давніх пісень, складаних сотні літ… и Палажку и Мелашку здавило за серце.
