снула обома кулаками в двері. Двері одскочили и справді тріснули Кайдашиху по лобі.
Кайдашиха одскочила и и вхопилась рукою за лоба.
— Вбє вона мене! зість мене без соли, зжене вона мене с світа! кричала Кайдашиха: ой Боже мій, світе мій!
Мотря через одчиняні двері вгляділа під своім порогом сміття, нагнулась, вхопила в пригорщі сміття, сипнула ним свекрусі в вічі и причинила двері.
Кайдашиха вхопилась за очі. В очах було повно сміття. Вона кинулась одчиняти двері и вхопилась за кілок обома руками. Мотря з другого боку обома руками держала двері за кілок.
— Пусти! нехай я тобі коси обскубу! кричала Кайдашиха.
— Побачимо, хто кому обскубе! кричала Мотря: обскуби собі та Мелашці.
Молодиці смикали кілок кожна до себе. Двері одхилялись то знов причинялись, аж гупали. Старий Кайдаш кинувся обороняти двері, одіпхнув Кайдашиху и так гупнув кулаком в двері, що Мотря за дверми пустила кілок и одскочила. Він одчинив двері и закричав на Мотрю:
— Чого ти, галасуєш на ввесь куток, неначе тебе чорти хапають!
— Чого ви лізете в мою хату? яке ви право маєте лізти через мій поріг? Я вам голову провалю кочергою! кричала Мотря, бліда, як смерть. Вона стояла серед хати с кочергою и як би старий Кайдаш не одскочив назад за поріг, вона б и справді провалила ёму голову кочергою.
— Цур вам! осика вам! Де баби бються, там и чорт не розбере діла. Мелашко! будь ти найрозумнійша. Візьми оте сміття та винеси на двір.
Мелашка взяла шматок ряднини, згорнула половину сміття, а половину покинула під самим Мотриним порогом.
— Я своє винесу, а твоє осьдечки кидаю! крикнула Мелашка, виносячи сміття с сіней.
Другого дня Мелашка вимела свою хату и половину сіней, неначе шнурком одміряла.
— Як вимела рівненько. Чи не поясом міряла сіни? питала Мотря в Мелашки.
— А хоч би й поясом? що тобі до того. Не буду виносити од цего часу твого сміття, сказала Мелашка.
— А хіба ж ти не міряла сіней шнурком, як мазала діл та стіни? обізвалась Кайдашиха. Мірите ви, бодай уже міряла вас лиха година.
