Настали жнива. Кайдашиха запрягла Мелашку до роботи, як у віз. Мелашка вже скучала за Бієвцями, за батьком, за своєю доброю матірю. Вона просилась в свекрухи в гості до батька, свекруха іі не пустила. Кожноі неділі просилася Мелашка в гості, и кожноі неділі Кайдашиха знаходила для неі роботу. Мелашка зажурилась.
— Чого ти, Мелашко, журисся, аж з лиця спала? питав іі чоловік.
— Скучила за матірю. Вже й жнива минають, а я ні разу не була в матінки в гостях. Цієі ночі міні снилось, що я стала зозулею та й полетіла в Бієвці. Прилітаю в батьків садок та й сіла на вишні. Батько неначе виходить в садок та й просить мене до хати. Я влітаю хату, дивлюсь, а моя мати лежить на лаві мертва, заверчена наміткою, укрита чорним сукном, згорнула руки на грудях и жалібно дивиться на мене.
— Коли мати не пускає, то я попрошу батька. Вижнемо ярину, то може й поідемо в гості.
— Проси, Лавроне, батька, бо я з нудьги не знаю, де дітись. Шумить діброва на горі, та тільки жалю міні завдає. Що вечора дивлюся на заросянські гори, що вечора туди пориває мою душу! Як би я мала крила, я б, здається, зараз одвідала свою неньку. Така нудьга мене бере, що, здається, як би я зозулею летіла, то ліси б посушила своєю нудьгою, крилами сади поламала б, степи попалила своіми сухотами и зелені луги слёзами залила.
Молода молодиця залилась слёзами, як мала дитина. Лавронові стало жаль молодоі жінки. Він пригорнув іі до себе, вговорював ласкавими словами.
— Здається міні, що до моєі матіньки й дорога терном та колючою ожиною заросла, сказала Мелашка.
Лаврін таки впросив батька, а батько почав вговорювати Кайдашиху. Кайдашиха пустила невістку до родини, а сама таки не поіхала. Навіть попадині пухові подушки та наливка не за манили іі на Западинці. Кайдашиха вговорювала поіхати до сватів Кайдаша. Кайдаш не схотів, бо в Бієвцях була недобра горілка.
— Візьми ж, Мелашко, паляницю батькові, а дітям я передам гостинця; ось, бач, яка паляниця! На Западинцях мабуть и не бачили таких паляниць, не тільки що не іли, сказала Кайдашиха, подаючи Мелашці пухну паляницю.
Мелашка взяла паляницю в руки. Паляниця, через свекрушин докір, стала для неі важка, як камінь.
