калачем. Поробили двері, нічого сказати. Мало собі голови не знесла, а на очіпку зробила собі правдиві Западинці.
— За те ж, мамо, в вас на голові мабуть набігли цілі Семигори. Чи велика, мамо моргуля на голові? спитав насмішкувато Лаврін.
— Моргуля! Твоя теща правдива моргуля: Хліба не вміє доброго спекти. Набралася лиха, поки вивчила багачку Мотрю, а за цією невісткою наберуся три копи лиха ще й з верхом. Мотря пригнала в двір стрижену ягницю, а твоя Мелашка, мабуть, прижене оту стрижену кішку.
Кайдашиха лаялась, та все подивлялась на бік, чи не вглядить де знакомих людей. Ій здавалось, що проти неі назустріч вийде вся бієвська громада з головою.
— Поганяй бо швидче! може забіжу на часок до попаді, та хоч пополудную гаразд, та напюся наливки. Я в тутешнёі попаді, як у себе вдома.
Воли виіхали в гору. Коло попового двора Кайдашиха встала и пішла в двір.
— Та не баріться, мамо, не залежуйтесь довго на пухових подушках! гукнув матері вслід Лаврін.
— Гляди лиш! побачимо, яких пухових подушок навезе твоя Мелашка, обізвалась Кайдашиха, обтераючи хусткою чоботи.
— Хоч між дровами, аби с чорними бровами! сказав Лаврін: хоч під лавкою, аби з гарною панянкою.
— Побачиш! краси на тарільці не краять. Чорними бровами не напєсся й не наісися, сказала Кайдашиха и пішла в двір.
— И на чортового батька ій здались ті попаді! Хочеться ж дражнити попових собак! бубонів собі під ніс Кайдаш.
Вже сонце зайшло, вже на дворі смерклось, а Кайдашиха сиділа та щебетала в попаді. Воли стояли, похиливши голови. Лаврін сперся на тин и думу думав. Кайдаш заснув, простягнувшись на возі.
Забрехали собаки в дворі. Кайдашиха вийшла с хати, весела, неначе прийшла с церкви.
— От хто мене витав! то не так як Балашиха. И Господи! не знали, де й посадити мене. Поіла мене матушка и чаєм, и горілкою, и наливкою, хвалилася Кайдашиха и тим трохи примирилась з гидкими Западинцями.
Через тиждень Лаврін повінчався з Мелашкою и привіз іі в батькову хату.