— Сідай та іж! розносився з батьком. Батькові наварить борщу мати, а я більше не буду варити на всіх.
Карпо не знав, чи сідати за стіл, чи ні.
Кайдашиха наробила крику на всю хату, на все подвіря. В хату вбіг Кайдаш, а за ним Лаврін.
— Подивись, що твоя невісточка витворяє! крикнула Кайдашиха, вихопивши с печі мале горня с кашою.
Старий Кайдаш витріщив очі на горня, и не знав, до чого воно йдеться.
— Глянь! що це таке! сказала Кайдашиха, тикаючи під самий ніс Кайдашові горня з кашею.
— Каша. Що ж воно, як не каша, сказав Кайдаш. Він не доглядався, в якому там горшку зварили кашу.
— Подивись лишень, в якому горшку приставила твоя невісточка оцю кашу, сказала Кайдашиха.
— В щербатому б-то, чи що, сказав Кайдаш.
— В щербатому… А чи стане цієі каші на всіх? спитала Кайдашиха, сердита, що Кайдаш не розуміє діла.
— Чорт вашого батька знає, в якому там горшку ви приставляєте кашу. Бийтесь собі у двох, а мене не мішайте, сказав Кайдаш, сердитий на жінок.
— Та це твоя невісточка зварила обід тільки для себе та для Карпа. Вона хоче обідати окроми, сказала Кайдашиха.
— Та нехай про мене обідає й сама ще й роспережеться; сказав Кайдаш. Нехай про мене ззість оцю кашу з горшком…
Старий Кайдаш памятав мотовило. В ёго й досі щеміла спина.
— Я вже не знаю, що це далі буде. Візьму та й піду в комірники. Чом ти, Омельку, нічого не скажеш отій сатані!
Омелько боявся, щоб не прийшлось через ту кашу вдруге задерти ноги до гори, и мовчав.
— Коли ти нічого не кажеш, то я сама викидаю отой обід свиням, сказала Кайлашиха и швиргонула горщок с кашою в помийницю. Горщик гепнув у шаплик. Помиі бризнули на стіну и облили іі потеками до самоі полиці.
Мотря закипіла гнівом аж зверетенилась.
— Коли ви викидаєте мою страву в помийницю, то я не буду істи вашого хліба. Ваш хліб давить мене отут у горлі, як важкий камінь. Нате вам и цей борщ, що я наварила, та про мене оддайте ёго собакам.
