Лаврін з матірю підвели батька и посадили на лаві. Кайдаш не говорив ні слова и тільки стогнав. Він не стільки забився об діл, як стревожився. Неповага од сина й сором перед своіми дітьми, и гнів, и злість, все злилось докупи в ёго душі, запекло ёго в грудях так, що ёму здавалось, ніби Карпо вбив ёго на смерть.
— Нема в тебе Бога в серці! Не дурно ж ти до церкви не ходиш, через силу вимовив Кайдаш, та все стогнав.
Кайдашиха почала голосно плакати. У Лаврона брови насупились. Він був готовий кинутись на Карпа и обірвати ёму волосся на голові. Одна Мотря спокійно сіла на лаві, згорнула руки и дивилась то на піч, то під піч.
В Карпа кров почала одходити од очей. Вже перед ним перестав крутитись світ. Він узяв шапку и вийшов с хати.
— Це все через тебе, невісточко! промовила Кайдашиха и вдарила до Мотрі кулаком об кулак.
— Може через мене, а може й через вас, спокійно промовила Мотря дивлячись під піч.
— Цур вам, пек вам! поставлю вам хату через сіни, та про мене там хоч голови собі поскручуйте, сказав Кайдаш.
— Та попереду зробіть міні й матері двоє мотовил, спокійненько промовила Мотря.
— Бодай тобі добра не було с твоім мотовилом. Через твоє мотовило син побив батька. Ой світе мій! Не дадуть діти своєю смертю вмерти, бідкалась Кайдашиха: хоч зараз вибірайся до сусід с своєі хати.
Сумний зімний вечір заглянув через вікна в хату. Густі діди стали по кутках и навіяли, як бліда та сумна смерть, покій на роздражняну, розгнівану сімю. Молодиці замовкли та тільки важко здихали. На лаві сидів старий Кайдаші, сидів мовчки и собі важко здихав, підперши голову долонею и спершись ліктем на коліно. На ёго широкому блідому лобі, на ёго спущених віках літала глибока, важка туга, літав сором, перемішаний з жалем. Він не ів цілий день. Ёго тягло за печінки, нудило в животі. Він накинув на себе свиту, надів шапку, та й пішов до шинку поминати святу пятницю та запивати сором.
Карпо вийшов с хати в одній сорочці. Він пішов и став за повіткою під грушею. Свіжий первий сніг укрив гори и долини, ніби тонким дорогим полотном. Все небо було вкрите густими хмарами, як молошним туманом. Карпо дивився на голі білі гори, що зовсім зливалися з білим небом в вечерній имглі
