— Як ти смієш так говорити на свою матір! грізно крикнув Кайдаш и приступив на ступінь близче до Карпа.
— Тату! не наближайтесь, говорив спокійно але грізно Карпо, стоячи стовпом на одному місці.
— Через твою жінку, через оте ледащо, та я буду на старість таке лихо терпіти, крикнула аж запищала Кайдашиха и вдарила кулаком об кулак під самим носом у Карпа.
Карпо навіть не одхилив голови и не мигнув очима. Він тільки витріщив іх ще більше, так що вони стали зовсім круглі.
— Я побю на тобі оце мотовило на трісочки, як ти не впиниш своєі жінки, крикнув Кайдаш, приступивши до Карпа ще ближче.
Карпо не оступився й не похилився и тільки зблід та грізно поглядав на батька.
— Тату! оступіться! не вводьте мене в гріх, сказав Карпо.
Кайдаш з Кайдашихою то приступали до Карпа, то оступались, як хвилі бють в скелистий берег, та знов одходять од ёго. Карпо стояв, як скеля. Дуже дражливий старий Кайдаш росходився, кинувся на Карпа с кулаками и штовхнув ёго рукою в груди. Карпо зблід як смерть, а тонкі губи, міцно здавляні, стали зовсім білі, як полотно.
— Тату! не бийтесь! ледві промовив Карпо.
Кайдаш, блідий, с темними блискучими очима, знов кинувся на Карпа.
— Тату! візьміть лучче сокиру та за одним разом зарубайте мене, промовив Карпо, ледві дишачи; він почув, що вся кров налилась в ёго голову, заливала ёму вуха, очі; він почув, що в ёго вухах задзвеніло й зашуміло й зашелестіло, а в очах все в хаті почало крутитись.
— Не лізь, бо задушу, иродова душе! крикнув Карпо, кинувся, як звір, на батька и штовхнув ёго обома кулаками в груди.
Старий Кайдаш, як стояв так и впав навзнак, аж ноги задер. Поламані шматки мотовила випали з ёго рук и вдарились в грубу.
Кайдашиха, Мотря й Лаврін крикнули в один голос. Лаврін з матірю кинувся обороняти старого батька и заступив ёго собою. Карпо оступився на два ступіні до стола и знов став неповорушно, як скеля, блідий, як крейда. Ёго темні очі погасли и ніби померли, а волося на голові піднялося и стирчало, як у іжака. Мотря злякалась, що за іі мотовило син побив батька.
