— Дай, кажу тобі!
— Ба не дам!
Молодиці підняли страшний гвалт. Чоловіки позбігались у хату. Ім здалося, що молодиці бються. Серед хати стояли свекруха й невістка и сіпали кожна до себе мотовило. Обидві були злі, в обох очі блищали, як жар. Починок качався далі. Старий Кайдаш, Карпо й Лаврін повитріщали на молодиць очі, не знаючи, од чого скоілась між ними така сварка. Свекруха й невістка так розмотувались, що не примітили чоловіків.
— Дай сюди, бо як пхну, то й ноги задереш, кричала Кайдашиха и сіпала до себе мотовило.
— Одчепіться, бо й я вмію пхатись, кричала Мотря и тягла до себе мотовило.
— Чи ви подуріли сёгодня, чи показились, сказав Кайдаш, чи в хрещика граєтесь? Покиньте мотовило!
Молодиці ёго не слухали и тягались по хаті з мотовилом.
— Та це вони, мабуть, в Ворона граються, обізвався насмішкувато Лаврін.
— Це добра играшка! Мотре! покинь мотовило, бо як ухоплю кочергу то побю тобі руки.
Кайдаш ухопив кочергу й замірився на молодиць; вони ёго ніби й не бачили и все кричали та лаялвсь. Старий Кайдаш постив, бо тоді була пятниця. Він був голодний та сердитий. Жіночий крик дражнив ёго.
— Покиньте мотовило, бо так и впечу обох по спині кочергою, крикнув він на всю хату.
Молодиці стояли бліді, як смерть, и од злости ледві дихали. Вони вже не мали сили самі покинути те мотовило. Кайдаш кинув з усієі сили об землю кочергою, вихопив з іх рук мотовило и поторощав ёго на цурпалочки. Свекруха й невістка розійшлися на бік.
— Чого ви лаєтесь? Чого ви сваритесь? почав Кайдаш. Господи! сёгодня свята пятниця, а вони тебе, як на злість, тільки до гріха доводять. На що тобі, Мотре, те мотовило?
— Буду своі починки мотати. Одначе в вас доброі сорочки не заслужиш, сказала Мотря.
— Вона хоче прясти собі на полотно, нарізно од нас, сказала Кайдашиха, ледві дишучи.
— На що тобі прясти нарізно? Чи тобі хто полотна не дає, чи що? спитав Кайдаш у Мотрі.
— Хочу прясти, бо маю право, сказала Мотря.
