— Що ж ти з ними думаєш робити? спитала мати.
— Помотаю на мотовило, осную та вироблю собі тонкого полотна на сорочки. Може й під моі боки хтось постеле подушки…
Кайдашиха догадалась, до чого воно йдеться, и трохи стревожилась. Вона пряла ліниво, а Мотря дуже пильнувала коло гребіня. Вона боялась, щоб Мотря не випряла всего прядива.
— То це ти думаєш збіратись на своє господарство моім прядивом? спитала Кайдашиха.
— Прядиво таке ваше, як и моє. Хіба я не брала конопель, не мочила, не била на бительні, не терла на терлиці, може більше од вас?
Кайдашиха замовкла. Для неі здалося, що невістка того не зробить, а тільки мститься над нею за товсті сорочки.
Одначе одного дня по обіді, Мотря витягла с своєі скрині десять товстих починків, взяла мотовило и хотіла мотати. Кайдашиха побачила, що то не жарти, и спахнула полумям.
— Чи ти жартуєш, молодице, чи зо мною дражнисся? спитала в Мотрі свекруха.
— В мене нема жартів, сказала Мотря, махаючи мотовилом, котре гойдалось в іі руках и черкалось об сволок.
Кайдашиха обідилась. Мотря не мала іі не тільки за матір, але навіть за господиню в хаті, ще й сама хотіла стати господинею.
— Дай сюди мотовило! Це не твоє, а моє. Принеси од свого батька та й мотай на ёму про мене своі жили, крикнула Кайдашиха и вхопила рукою мотовило.
— Ба не дам, бо й міні треба, одказала Мотря, не випускаючи з рук мотовила.
— Дай сюди, кажу тобі! крикнула на всю хату Кайдашиха, люта од злости: я сама зараз буду мотати.
— Ба не дам! В вас нема чого мотати, бо ви нічого не напряли, крикнула й собі на всю хату Мотря и вхопила за мотовило обома руками.
— Геть собі ик нечистій матері! Дай мотовило, кажу тобі! зарепетувала Кайдашиха вже не своім голосом и вхопила мотовило обома руками ще й потягла до себе.
— Ба не дам! Хіба будемо битись, чи що? крикнула Мотря и сіпнула до себе мотовило.
— Дай!
— Ба не дам!
