— А я вам, мамо, не наймичка. Я и в своєі матері не була наймичкою. Коли пішлось на колотнечу, то нам треба робити діло по половині. Поганяти и в мене стало б хисту, аби було кого.
— Не видумуй чорт-зна чого. Як була я в панів, то робила за двох таких як ти: варила обід на дванайцять душ, а ти й на пять душ не попнесся.
— Робили, бо над вами пан з нагайкою стояв.
— Коли хоч, то я й над тобою стану з нагайкою. Цить, а то як візьму кочергу, то й зуби визбіраєш, крикнула Кайдашиха и скочила з місця.
— Ви міні не рідна мати, не давали зубів, не маєте права й вибивати. В коцюби два кінці: один по міні, другий по вас.
— Карпе! чи ти чуєш, що твоя жінка витворяє? Чом ти іі нічого не скажеш.
Карпо слухав всю ту розмову и не знав, що ім казати. В хату ввійшов Кайдаш. Кайдашиха почала ёму жалітись на невістку.
— И хто нараяв нам брати невістку в тих багатирів? крикнула Кайдашиха: лучче було взяти циганку, ніж багачку с порожнёю скринею.
— Я вашого сина не силувала мене брати; я до вас с хлібом с сіллю не ходила, порогів ваших не оббивала. Ви сами до мене прийшли, сказала Мотря трохи тихіщим голосом, встерегаючись свекра.
Старий Кайдаш розсердився на невістку и почав на неі кричати.
— Ти, Мотре, коли хоч, то слухай матері та роби діло. Не сёгодня ж до нас привезена. Наш хліб іси, нам и роби, а як ні, то ми тебе й попросимо слухати.
— Хіба ж я дурно ім ваш хліб! Од ранку до вечера й рук не складаю…
— А ти хотіла скласти руки та й сидіти! Чого це ти росходилась! Та я тобі не подивлюся в зуби! крикнув Кайдаш, и ёго темні очі заблищали: він замахнувся на Мотрю рукою.
— Тату! в Мотрі є чоловік, сказав понуро Карпо: ви не дуже на неі махайте кулаками.
Кайдаш був нервний и спахмув полумям.
— А ти чого оступаєсся за своєю жінкою? крикнув він на Карпа: коли хочеш, то я й тобі носа втру.
— Ба не втрете! я вже не маленький, одрубав Карпо.
