до Довбишки. Хазяйка попросила іх в хату. В сінях гостей зострів Довбиш и поцілувався з ними. Всі вони ввійшли в хату, и гості знов поздоровкались с хазяінами.
Кайдашиха поклала на стіл паляницю. Довбишка взяла паляницю в руки, поцілувала и знов поклала на стіл.
— Як вас, свахо, Бог минув? Чи живі, чи здорові, моє серденько? говорила Кайдашиха тонким голосом та все пишала губи.
— Спасибі вам, свахо! Живемо потрошку, хвалити Бога. Сідайте, свахо, щоб старости сідали, просила хозяйка.
— Та дай же, Боже, щоб старости сідали. Як дасть Господь милосердний, то може и справді старости незабаром сядуть у вас, говорила Кайдашиха, втераючи губи й вид хусточкою, хоч на губах и на виду нічогісінько не було.
— Чи це ви, свахо, запилились? спитала в Кайдашихи хазяйка.
— Еге, моє серденько. На дворі душно, неначе серед літа, сказала Кайдашиха и знов у друге обтерла вид хусточкою. Вона любила чепуритись и держала себе дуже чисто. Все на неі було чистеньке, неначе нове.
Кайдашиха сіла коло стола на ослоні. Кайдаш балакав с хазяіном.
— Та сідайте бо, свахо, за стіл! просила хазяйка.
Кайдашиха пересіла з ослона на лаву. Вона дуже церемонилась и була прохана. Пробуваючи на службі в панів, вона набралась од іх чимало пишання.
— Та сідайте бо, свахо, за стіл, будьте ласкаві. Оце, Господи! А ви, свату, чого це стоіте? Сідайте за стіл, а то ще й старости наші спротивляться.
Кайдаш поліз за стіл. Кайдашиха тільки трошки посунулась по лаві до стола, й очі спустила до долу.
— Оце, Господи! сідайте бо, свахо, коли ваша ласка, на покутя! Ви ж таки наша сваха, припрошувала хазяйка Кайдашиху.
Кайдашиха зовсім спустила очі, запишалась, втерла губи хусточкою и посунулась на саме покутя. Вона ледві підвела очі и глянула на хату.
— Де це моя Мотря? Оце загаялась за тією роботою. Вже й час полуднувати, говорила хазяйка, вештаючись по хаті.
