— Піди посип перцем своій матері в носі та в роті, кричала Мотря.
— Та й бриклива ж ти, Мотре, хоч я тебе колись любив за той перець. Вже дуже наперчила міні!
— Бий тебе сила божа, ледащо! крикнула Мотря, кидаючись до Карпа.
— Одчепись, бо як пхну, то й перекинесся! промовив спокійно Карпо, скоса подивившись на Мотрю и насупивши брови.
Мотря оступилась.
Саме того вечора лавронів кабанчик просунув рилом тин та й побіг у мотрину картоплю. Як угляділа Мотря, як ухопить хворостину, як улущить кабанчика по спині! Кабанчик закувікав та й потяг по землі зад з двома ногами. Мотря вхопила ёго за ноги та й перекинула в лавронів двір. Стара Кайдашиха вибігла с хати, вгляділа кабанчика и наробила галасу на ввесь двір.
— А це хто перебив спину нашому кабанчикові? спитала на вітер Кайдашиха.
— Я перебила! крикнула Мотря зза угла своєі хати: нехай не лазить в мій огород. Оце вам за мого півня.
Мотря стояла за своєю хатою и виглядала зумисне Кайдашихи. Вона гукнула до Кайдашихи одривчасто, крутнулась и побігла в хату.
— Лавроне! Мелашко! вся чесна громада! збігайтеся сюди! чи ви бачите, що то наробила наша Мотруня?
Лаврін й Мелашка вибігли с хати й дивились на бідного кабанця. Іх взяв жаль та досада.
— Це вже Мотря и справді не-знати-що виробляє, сказав Лаврін на вітер.
Мотря стояла за углом и тільки того й ждала. Вона вискочила зза угла, як козак з маку.
— Ось и я! Чую, чую, як мене кленете! Оце вам за мого півня! Оце вам за моі курчата, що свекруха побила. Тепер позивайте мене!
Мотря вдарила кулак об кулак, нагнувшись через тин як можна далі в лавронів двір, неначе хотіла достати кулаками до Кайдашихи; потім крутнулась и швидко счезла за углом, неначе на повітрі розлетілась.
— Потривай же ти, суко! скручу я голову твоєму півнові, сказала Кайдашиха.
