Тим часом громада знов почала діло с паном. Один багатий жид з містечка заплатив панові добрі гроші и купив собі право поставити в селі на панській землі шинки. Він заквічав своіми шинками село с чотирёх боків и пустив горілку по дешевшій ціні, ніж у громадському шинку. Люде кинулись за горілкою до жидівських шинків. Громадський шинк стояв порожний; в ёго ніхто й не заглядав.
Волосний зібрав громаду. Кайдашенки почали кричати в громаді.
— Панове громада! говорив Карпо: нехай ніхто с села не купує горілки в жидівських шинках. Посадімо коло шинків десяцьких та соцьких, нехай дрючками одганяють людей.
— Я сам сяду з дрючком и буду одганяти, хоч би й свою рідню! гукав Лаврін: нехай жиди посидять дурнички ціле літо над своіми бочками. Посидять та й підуть.
— Добре Кайдашенки говорять! загула громада. Посадімо людей та й не пускаймо нікого в панські шинки.
Громада порадилась и розійшлась.
Жид побачив, що непереливки, взяв відро горілки одніс волосному; друге одніс писареві, зібрав до себе в шинк десять чоловік таких, що заправляли громадою, и поставив ім ціле відро горілки.
— Чого нам змагатись, говорив хитрий жид: нащо вам мене обіжати. Буду я заробляти, будете й ви. Я поставлю ціну в своіх шинках таку, як у вашому, ще й зараз заплачу на волость сорок карбованців одчіпного.
— Чи вже заплатиш? гукнули чоловіки.
— Ой, ой! чом и не заплатити для добрих людей: ви думаєте, що я жид, то в мене й душі нема! Я готов и на церкву дати. Ет! та що й говорити! От вам хрест, коли не ймете віри!
И жид перехрестився зовсім по християнський.
— Чи ти ба! жид хреститься! гомоніли люде.
— Ви думаєте, що я не поважаю вашоі віри? Та я готов жити з вами, як з братами, підлещувався жид. От вам ще відро горілки! Суро! а винеси гостям оселедців та паляниць! гукнув жид до жидівки.
Сура здихнула на всю кімнату, так ій було шкода оселедців, але вона винесла и поклала перед людьми на столі.
— Іжте, люде добрі! ви думаєте, що я жалую для вас? говорила Сура: ой, вей мир, ой, ой! прикинула вона вже тихенько виходячи с хати.
