води и дала Кайдашеві напитись. Мотря побігла за бабою Палажкою. Палажка на селі була знахуркою. Кайдашиха на той час забула про свою змажку та колотнечу с Палажкою.
Одчинились двері, с темних сіней увійшла в хату баба Палажка, повагом та тихо, в білій катанці, завязана чорною хусткою. Вона так загоріла в жнива, що іі вид чорнів, та ще проти білоі свити, неначе був помазаний сажею. Маленькі чорні очі блищали як жар.
— Чорна, як сам чорт, подумала Кайдашиха: ще перелякає мого чоловіка.
Баба Палажка переступила поріг и зараз почала хреститись та нашіптувати. Вона вступила в хату, неначе піп з молитвою.
— Чи ти ба! На Палажчиній голові чортячі роги! сказав Кайдаш.
— Мя-ца-й-сина и святого Духа. Свят, Свят, Свят Господь Бог! Оксана в вишнях! Иду я, раба Божа Палажка, до раба Божого Омелька все лихо одганяти, из ёго жил, из ёго жовтоі кости, из ёго червоноі крові, из семидесяти суставів, из ёго сивого волоса, из ёго голови, из ёго булави, из ёго очей, и ёго плечей. Зійди на ті болота, на ті очерета, де глас божий не заходить, де люде не ходять.
Кайдаш стояв серед хати и голосно молився. Всі вийшли с хати, зосталась тільки с Кайдашем Палажка та Кайдашиха.
Баба Палажка налила в миску с кухля води, влила с пляшки трохи свяченоі води, вкинула в воду жарину й шматочок печини, взяла в руки веретено, вмочила ёго в воду и тикнула шпінькою нахрест по крисах миски; потім взяла ніж, вмочила ёго в воду и знов тикнула ним так само по мисці, та все нашіптувала:
— Як пішла я понад очеретами та болотами та зійшла я на високу могилу: ой там на могилі, на Осіянській горі там стоіть церковця, бубликом замкнута, медяником засунута. Одкусю я медяника, одкусю я бублика та ввійду в ту церковцю, аж та стоіть піп, як яшний сніп, а попинята як чортинята, а попадя, що спить походя. Святая святиця, небесна цариця! пятінко-матінко, и ти святий понеділочку, божий клюшничку! Мокрино, Марино, Агапіте, Алипіє, Иване, Демяне й ти, Миколає, Мирликийський чудотворче! Помяни Господи раба божого Омелька, та ті книжки, що в церкві читають: премолой, бермолой, савгарю и ще й тую, що телятиною обшита. Радуйся, Охрімко й Пархімко и ти невісточко, свята Покрівонько, що в Лаврі замурувалась. Наберу я в черепок хуху та святого духу, та виллю я на раба божого Омелька. Алилуй
