христіянство ще в часах кн. Ольги, або й ранше, вчили своїх дітей вчили напевно на всякого рода церковних писаннях, як псалтирі, тощо. Але те, що ввів Володимир Великий, це були школи в яких учителі вчили дітей масово. Літопис подає, що Володимир „нача поймати у нарочитои чади дѣти и даяти на учениє книжно“. І дальше говорить літопис, що матері плакали за цими дітьми, як за помершими, бо не хотіли давати з дому дітей на науку. Але Володимир не мав часу бавитись у пропаганду освітньої справи. Просто забирав дітей знатних боярських родів до шкіл, а вже висліди цієї науки самі робили корисну пропаганду освіті. Його велика держава потребувала письменних людей до обслуги церкви, бо не міг Київ безнастанно спроваджувати духовних та дяків з-закордону. Треба було письменних людей у державній адміністрації, у господарстві, в купецьких і промислових підприємствах. Автім, і сама суспільність відчувала потребу читати. При церквах та в приватних людей повставали бібліотеки. В той час друкарства ше не знали. Книги треба було переписувати, а таке переписування давало гарний заробіток. І треба думати, що не тільки під примусом ішли діти до шкіл, але й добровільно висилали їх батьки на науку.
Але насувається питання, які це були школи? Відомо, що церковні. Це майже скрізь так водилось у культурній Европі. Школи повставали при єпископіях та катедрах, де, звичайно, збирався гурт найбільш освічених людей, біля єпископів та митрополитів.
Але можна думати, що попри ці школи існувало ще й дальше одиничне навчання в боярських домах. А вміру того, як зростало зацікавлення освітою, могли повставати і світські школи, в яких різні „філософи” вчили учнів, що приходили до них за наукою. Правда, за життя Володимира ще не можна було завважити цих великанських здобутків, що їх дала праця Володимира над піднесенням освіти у княжій Україні. Але по його смерті з'являється цілий ряд високо освічених, як на ті часи, одиниць, що напевно вчились у тих школах, до яких Володимир силою набирав учнів. Найвизначніший із них, це київський митрополит Іларіон. Щоправда, література в той час була майже вся перекладна і служила виключно пропаганді христіянства. Але подекуди напевно були вже спроби самостійної творчости. Це тим більше певне, що словянські книжки були відомі в княжій Україні ще з другої половини IX ст.
27
