узяти з Візантії те, чого йому власне бракувало — традицію старого і великого княжого роду. Так поступали тоді володарі всіх молодих європейських народів, і як вже не жінку то бодай корону або якусь частину цісарського одягу якийсь титул випрошували собі від візантійського імператора або папи римського, що репрезентував традиції старих римських цезарів, бувши володарем т. зв. папської держави із столицею в Римі. Так само поступив і Володимир В. 3. тою хіба різницею, що коли не помогла просьба тоді Володимир попер своє бажання силою. Похід на Корсунь, стару цитаделю христіянства на північних берегах Чорного моря, був потрібний Володимирові ще й на те, щоб тут звербувати деяку кількість духовних та й мистців і ремісників, незалежно від волі візантійського центру. До цього самого послужила йому Болгарія, що мала майже незалежну церкву під царгородського патріярха. Від Візантії домагався Володимир тільки одного, признання його монархом, рівним візантійському цісареві. Є, певні здогади, що Володимир В. коронувався тоді цісарською короною. Саму ж христіянську віру прийняв Володимир В. не з Візантії, а з болгарської Охриди, де відправа богослужень була тоді в болгарській мові, близькій до нашої і зрозумілій нашим предкам. Охридська церква стояла тоді в звязку з папою римським, а політично була тоді ворожа Візантії. А що Візантія була суперником Володимира В., то й не диво, що наш володар волів приєднатися до Охриди, ніж до ворожої Візантії.
На тому менш-більш і кінчалась би перша частина діяльности Володимира Великого на київському престолі. Ми бачимо, що за короткий час, у безнастанній боротьбі з зовнішнім ворогом, як от поляки, мадяри, ятвяги, а може й чехи, печеніги, надволжанські болгари, північні фінські племена, та з внутрішнім ворогом, як от заворушення та повстання радимичів, кривичів, хорватів, а дальше бунт і змова його власного сина, що за посередництвом своєї жінки-польки та її духовника злигався з польським королем проти Володимира, Володимир, поконавши величезні труднощі, створив сильну державу. Надаючи тій державі один світогляд — Христову віру, він створив базу під народини молодої української культури, якої останками живе схід Европи досьогодні, байдуже, чи українці, чи білоруси, чи навіть, самі москвини, що в ті часи, як то кажуть, Ще хвостами за дерева чіплялись.
21
