Даруйте, бо чуюсь змушений перше сказати не про се, а переднїйше.
Року 1916 я написав і видрукував маленьку книжочку, як де кому відомо вже, під заголовком (поч. букв) Н. Ф. Л. Сю книжочку нї хвалити, нї критикувати не приходить менї; а хто вже читав єї то знає. Думаю, що більша половина Вп. читачів, що читали єї, були вповнї задоволенї нею; та було й се, що не один Вп. читач по прочитаню згаданої книжочки впадав в якусь нудь або гіркість так, що аж мусїв спльовувати. (Тут виглядає троха комічно, але се факт).
Тепер позвольте менї Вп. читачі звернути маленьку увагу на сказане повище!…
Я знаю тепер самий, що я не написав те все (в згаданій книжцї) на добрих принципах (основах) і що легко можна будь кому добачити мою вузкоглядність майже в кождім стиху згаданої книжки… Так, а Ви спитайте „чому?” Думаю, що добрий психольоґ (хоч би й свого рода) не спитає „чому?”… Я тут не міг, а навіть мусїв ужити такого стилю, от чому! Сей, що тут питає „чому”, то ще не знає всїх вибоїв та пропастий в яку може легко упасти душа чоловіка!… Чи топлячий ся (припадково) не ляментує і не взиває щоб хто спас його від смерти?!
