ото їхні велосипеди стоять обабіч. Вони сплелися нікельованими рулями і спочивають під парканом, щоб за кілька годин покотитись один за одним рівною стежкою між двома рядами дерев. Їхні рулі нагадують упокорені волячі роги, модернізовані від сучасної цивілізації, витончені й упосліджені…
До речі, промайнула ст. Сорау.
Краєвиди на якийсь час різко змінюються. Ліси густішають. Хвояні ліси замислено пливуть химерною орбітою. Де-не-де з їхньої зелені блисне жовта верхівка листвяного дереза, а частіше підноситься стрункий комин фабрики чи заводу.
А далі знову рівні квадрати полів, простелені, мов велетенські зелені скатерті, між гаями.
2
Фюрстенвальде…
Князівський ліс.
Може тіні предків останнього князя виходять на темний обрій зустрічати вечірню зорю?..
Ні, це звичайна станція, від якої вже Недалеко до Берліну. Отже тут, на порозі Фюрстенвальде, сонце підбилося вже геть високо. Начальник станції тримає поїзд не більше як одну хвилину, потім підносить руку з маленьким іграшковим семафором, натискує пальцем на маленьку пружинку, і той семафор засвічується зеленим вогником. Машиністові більше нічого й не треба. Він легко й еластично пускає поїзд, і ми вже далеко за Фюрстенвальде, ми вже закурили німецькі цигарети й пускаємо пахучий димок.
— А скажіть, будь ласка, вокзал на Фрідріхштрасе в Берліні — це буде який вокзал по порядку, перший чи другий? — питає товариш Шевченко.
