спектакль у якомусь театрі… Я помахав йому у вікно капелюшем і, зачепивши зі щоки гірку сльозу, скинув її тим самим капелюшем додолу.
— Де пан професор? — тихо запитав я згодом фрау Краєнбрінг, натякаючи на товариша Озерського. — Скажіть мені, де він?
— Дома, — відповіла вона.
— Значить, я можу до нього постукати?
— Не почує, — ледве вимовила фрау, і сльози, як з бранзбоя, бризнули на мене.
— Не почує?
Серце мені зупинилось і затремтіло, мов та миша.
— Чого не почує? Невже… спить?..
— Не знаю! Нічого не знаю, — зойкнула вона. — Ах, яка це була золота людина! Ось і пантофлі його залишилися…
Я не витримав. Крикнув нарешті:
— Та що з ним? Помер?!!
— Зробив доповідь і виїхав на Харків, — хитнула вона головою.
Я впав на ліжко і, самітний, покинутий, без друзів і майже без марок, заснув.
…Прокидаюся, кажуть — Крига з дружиною приїхав вивчати фотомистецтво.
Тоді я на все махнув рукою і пішов до кафе — подивитися, як розкладається буржуазія.
8
Як же вона розкладається? Безперечно, з досягненнями. У „танц-паласі“ Weidenhof, наприклад, крім того, що білогвардійські офіцери в російських косоворотках зашпарюють на балалайках, і вже одне це являється незаперечливим досягненням Weidenhof'y, —
