промовистого мовчання рурських страйкарів. Не та романтика, не та… Зовсім не та.
Глухі, завіяні димом зиску та вугільним порохом каторжної боротьби мури заводів і фабрик здригаються з внутрішнього горіння. Іржа експлуатації лежить на них, мов жовте сало на гіпертрофованому серці тресту. Мимохіть слухаєш, чи не засвистять тут, у вузьких і темних провулках, поміж тяжкими брамами заводів, одчайдушні кулі, чи не загримить смертельним залізом революція, що віддасть за робітничу кров усі добра, всі незчисленні скарби індустрії в руки самих робітників.
…Попід вікнами на канатах, що натягнуті між чорними будинками, на гачках, на рямцях вікон, на засипаних сажею парканах і на вузьких одвірках мотуляються клапті погано випраної білизни. Вітер зриває їх і кидає в багно та в порох, немов роздерті надії страйкарів.
…Психологічна Европа!
Поза кришталевим шклом велетенських вітрин у кожному місті м'яко виблискує шовк жіночих панталон. Розфарбовані ляльки тендітно й дражливо підіймають пелени своїх сорочок, тонких, як найтонша розпуста. Жодна порошинка не впаде на них, доки чорний кулак робітника, озброєний прикладом, не трахне в те блискуче шкло…
…Безкінечно пливуть заводи… Величне царство індустрії! Ти в полоні, ти рабиня, але ти будеш вільна, велика індустріє!
У печах клекоче розтоплений чавун, робітники випускають його поволі, і він блискає на чорні могили шлаку й вугілля — іскрами та гарячими відблисками.
Колосальні труби перетинають просторінь…
