Ця сторінка вичитана
Я зробив здивоване обличчя.
— А ви його шукаєте? Пішов он туди.
— В такому разі… — Постать вийняла з кишені знак аґента таємної поліції і показала його мені із жмені. Я ще більше здивувався:
— Дякую. Я не купую. Ви, певне, гадаєте, що я антиквар?
— Ні, ви мене не зрозуміли, — ображено мимрить „талановитий“ аґент. — Я аґент поліції.
— Ах! Як приємно. Що ж ви хотіли?
— Ваш пашпорт. Де ви живете? Хто ви такий?
Задовольнивши цікавість цього поганого хорта, я пішов до готелю і був дуже радий, що за кілька годин залишаю цю країну, де малі діти уміють за рік вкладати в державний банк два мільйони корон, а дорослі ганяються за людьми й показують їм знаки таємної поліції…
Пріч із цієї „республіки“
