Театр „усучаснив“ його, скільки міг. Автор цим віршем упорскував був у чеські серця певну дозу скепсису до сподіванок на визволення, що „мало прийти“ від старої царської Росії, звідти, де Київ, „мать городов русских“, де святий Володимир — джерело світла й християнської любови… Театр зробив з цього вірша досить антирелігійний спектаклик… Грають п'єсу á la „синя блюза“.
І оце все, що має Прага, столиця Чехословацької республіки…
5
За два дні в Студентському домі влаштували літературний вечір, на якому мені довелося виступити з доповіддю про сучасну українську літературу та з читанням творів.
І от після вечора до мене підійшло кілька студентів, членів „Громади радянського студентства“. Є така громада в Празі. Складають її ті, що „чекають дозволу“ Ті, що караються за свої помилки і справді прагнуть до того, щоб Соціялістична Україна колись їм подарувала їхні тяжкі гріхи і прийняла на свої землі.
Після довгих і настирливих подяк та висловлювань один із них запитав:
— А ви знаєте, товаришу, хто то сидів у першім рядку, якраз проти столу?
— Ні. Звідки я можу знати?
— То поліцмейстер. Він любить ходити на такі вечори, як хто приїздить із радянських письменників. Це, — каже, — для мене корисно. Я дістаю свіжу інформацію…
Мені, звичайно, було дуже „приємно“ почути таку новину.
— Що ж він, задоволений лишився? — спитав я.
