Я б сам радий був на Радянську Україну… Та ніяк дозволу не дочекаюся…
І скільки їх чекає дозволу!.. Та частина еміґрації, що давно пережила свої помилки, частина, що для неї еміґрація справді була помилкою, чекає тепер, працює над собою, намагається всіма силами виявити свою радянську орієнтацію. І дивиться на вас благальними очима…
А інша частина… Про неї так розповідав мені український поет, музика і філософ із західньо-українських еміґрантів, що його ім'я я змушений, на жаль, приховати.
— Ви кажете еміґрація. Яке її громадське життя! Ви не чули казки про гнилого щура? Не чули. То я вам розповім.
То є вигідна для цього казка…
„Одного разу був селянин на ярмарку та й не продав своєї корови. То він собі повертає домів та й веде тую скотину невеселий. А на дорозі сидить, знаєте, циган. От він ся подивив на ґазду та й питає:
— Купив корівку?
— Ні, — відказує му ґазда, — водив продати, а й не продав.
— Ото дурний чоловік! Мати корову, та не вміти продати. Хе!
А чоловік, знаєте, дивиться на цигана, бачить — лежить біля нього на дорозі гнилий щур. Чоловік і говорить до цигана:
— Знаєш що, як ти такий мудрий, то з'їси отого щура, а я тобі віддам корову задурно.
— А віддаси?
— Кажу тобі, то вже правда.
— То я зараз його з'їм!
Бо циганові то не завадить ще й не таке. От він береться до того щура й починає його їсти. І добре
