корони і увійдете в хатинку. Тут вам покажуть малесеньку кухню і продадуть кілька листівок із малюнками Праги, Даліборки, Града, Івана Гуса на вогнищі…
Все це ще більш нагнічує вас. Ви йдете присмерком — темними завулочками, і вам здається, що десь аж від Констанції лине предсмертний поклик ректора Празького університету, Івана Гуса, що його не могли врятувати від смерти „залізні листи“ Зигмунда третього… Вам здається, що тінь Валенштейна, забитого цісарським поручником Бутлером у замкові Еґер, випливає з-за рогу і йде вам назустріч…
Не лякайтесь.
То постать цілком реальна: агент таємной поліції, що йому доручено стежити за кожним вашим кроком. Він не зачепить вас, аж поки… Але про нього далі.
Покищо послухаємо лише нашого молодого чичероне, колишнього галицького жовніра, еміґранта, людину цілком радянської орієнтації.
Ми прийшли до готелю, і він розповідає:
— Вчора, як ми з вами попрощалися, той пан мене затримав. — Ви звідки його знаєте? — питає. — Кого? — А того совєтського спісуватєля.
Я перейняв мого чичероне:
— Як він мене назвав?
— Совєтський спісуватєль.
— Що він, здурів?
— Е, ні, то ви не розумієте. Списуватєль то є по-чеському письменник.
Я заспокоївся. Це інша річ. А то ще аґент таємної поліції хоче піймати тебе на списуванні…
— І що ж?
— Звідки, кажу. Нам мама разом колисанки співала… Та й уже… А що він мені? Куди він мене вижене?..
