в ту дірку ще нижче, в льох. Останній збанок води і шматок хліба ішов за ним. Коли невдаха помирав, то згори спускали найближчого по черзі кандидата. І цей, якщо не бажав залишатися в товаристві свого мертвого попередника, скидав його ще нижче, в дірочку, аж в останній льох, на спід… Туди ж таки ішов за день за два і він сам …
Останньою збожеволіла і вмерла у цій в'язниці пані Марія Катерина Заґрадкова. Віддали її за старого та поганого шляхтича Заґрадку. Не змігши зносити його нечуваноі жорстокости, пані Марія Катерина намовила слуг, і ті одсадили її мужеві печінки. Пані Марію Катерину засудили на смерть. Але цариця Марія Тереза „змилосердилась“ і, замість покарати негайною смертю, вкинула Заґрадкову до тієї „симпатичної“ пляшечки. Там вона й збожеволіла і померла…
І коли всі ці історії розповідає вам молода чешка, що тепер, доглядаючи Даліборку, має добрий зиск на тих колишніх муках, вам мимоволі починає ворушитися чуб.
Тоді ви йдете подивитись на речі, хоч і не такі страшні, але не менше цікаві.
Це — будиночки альхеміків. До цього часу збереглися лябораторії цих завзятих і фанатичних шукачів „філософського каменя“. Тепер з тих лябораторій — кухні, і в них хазяйновиті чешки варять собі каву. Але ви не пройдете спокійно цим вузеньким, покрученим провулочком з будиночками-печерицями. Чешки відразу помітять, що ви цікавитесь штучним золотом, і хотіли б побачити лябораторію ваших попередників. І коли вам не скажуть, що тут лябораторія самого Рудольфа IV, цісаря австрійського, славетного альхеміка з династії Габсбурґів, то, в кожному разі, назвуть ім'я якогось іншого, не менш мудрого і славетного. Ви заплатите дві
