Не дивує нас і леґендарна княгиня Лібуша, що нібито стала колись на Вишеграді і ніби уві сні прорікала: „Я бачу, як стане тут велике й славне місто“ Прага тобто. Бо також і Гедемінові, литовському князеві, приснилось чи привиділось, як відомо, те саме перед тим, як закладали місто Вільно. „Я бачу, як стане тут“ і т. д. — говорив князь Гедемін.
Але двадцять сім хрестів у брукові, мозаїка з білих камінчиків — це не леґенда. Хрести у вас під ногою. Ви ступаєте на них і маєте рацію сказати: „тут на кожному кроці — історія“ Австрійсько-цісарсько-католицька реакція прилюдно скарала на горло двадцять сім чеських шляхтичів за те, що ті повстали були проти цісарства. Це було після битви на Білій горі. Протестанти програли її, а з нею разом і чеську самостійність… Голови двадцяти семи шляхтичів десять років висіли в клітках на вежі біля Карлового мосту. По тому їх спалили біля ратуші… І от на тому місці — двадцять сім хрестів.
Карлів міст — через Велтаву. На ньому багато слідів єзуїтської політики. Єзуїти будували імпозантні речі. Постать Христа з єврейськими написами і постать Яна з Непомуки впадають вам ув око, коли ви йдете цим мостом. Ян з Непомуки був сповідником жінки короля Вацлава IV. Як водиться, король сумнівався в чеснотах жінки й хотів від сповідника довідатися про вчинки королеви. Ян не сказав. І його скинули з мосту в Велтаву. А потім поставили постать ще й рельєф на бар'єрі мосту зробили: Яна з Непомук скидають з мосту в воду
Цим мостом ви йдете до гори Градчани. Ви хочете подивитися замок, де жили Люксембурґи та інші.
Тут же — готичний кляштор, що його почав будувати Матейс Аррасу, а закінчив Парлер. Цей витвір XV сто-
