подає надзвичайно цікавий матеріял про сучасну Чехословаччину і зокрема змальовує Прагу. Перечитавши книжку т. Досвітнього, ви пробачите мені блідість мого викладу. Бо я подам лише ліричний акомпаньямент до суворо викладених т. Досвітнім фактів. Це найбільше, на що я можу піти: зарані признатися, од чого я „одштовхуюсь“, бож відмовитися зовсім, бодай від короткого нарису про Прагу — це понад сили мандрівника …
Отже, старий годинник, що на ратуші, біля Прашної брами, годинник Orloĵ, збудував Jan Rǔže біля півтисячі років тому. А й досі, рівно о дванадцятій годині вдень, відчиняються нагорі біля годинника двері і, разом з дванадцятьма ударами годинникового дзвону, виходять дванадцять апостолів, півень кукурікає, смерть дзвонить у дзвінок, турок махає головою і багатир стукає палицею та трясе кисетом з дукатами. Сонце, місяць земля й інші плянети рухаються механізмом годинника. Циферблят обертається раз на рік, і, таким чином, громадяни Чехословацької республіки мають можливість щоденно перевіряти не лише годину, день, місяць і рік, а ще й ім'я того святого, що в його день вони живуть, їдять „кнедлі“ і складають у банк легковажні „корони“.
Тому нас не дуже цікавить леґенда про самого Яна Руже, що йому за цією легендою викололи очі, щоб він, бува, не зробив іще комусь такого самого годинника. Бо, хоча Ян Руже й примудрувався потім зіпсувати свого незвичайного годинника, та годинника таки реставрували, і він продовжує безпосередньо впливати на хід історичного розвитку чехів…
Щождо леґенди, то не дуже то вона нас здивує. Виколоти очі — це примітив. Так і цар Іван Грозний міг зробити з будівником церкви Василія Блаженного.
