Таке ставлення до читача мені сподобалось.
Після цього я одвідав Skulpturensammlung, де побачив погруддя Ґете роботи Йозефа Германа, між погруддями Nicolaus I v. Russland і Alexandra Feodorowna Gemahlin Nicolaus I v. Russland. Дивно! Цьому великому поетові „щастить“ навіть мертвому… За життя і після смерти — між царів! Але, мабуть, легше йому було служить таємним радником Веймарського графства, ніж навіть мертвому стояти між таких двох осіб…
Skulpturensammlung! Можна заблудитись, як у глухому лісі, в цьому велетенському зібранні скульптури. Колосальні роботи Мікель-Анжело Буонароті та Андреа Верочіо. Моїсеї. Бахуси. Адоніси. Бартоломео Коллеоні верхи. Мельпомени з масками. Богині з такими стегнами, що на них можна будувати будинки…
І все це мертве. Мертве, як сама смерть. Тлін епох вкриває цей камінь і бронзу, мармур і гіпс. Велично і дивно. Але не хвилює. Мертве.
Разючий контраст — піти після цього в тяжкий і похмурий Schloss[1], переповнений золотом і самоцвітами, що в шаленому танкові райдуг розбризкалися в довгій амфіладі низьких, облямованих люстрами королівських кімнат. Все горить. Золото — жовте, як свіжий мозок із кісток тих, що його здобували. Рубіни, як справжні краплі крови. Діяманти, мов „хрусталики“ з людських очей, що повипадали з орбіт у страшній гонитві за ними на славу короля!
І чиїх, чиїх „хрусталиків“ тут немає!
Ось напис на пам'ятникові Авґустові другому:
„Авґуст другий з божої ласки король польський, великий князь литовський, руський, пруський, мазовє-
- ↑ Замок.
