разом. Тоді, обернувшись ліворуч, ви побачите загрозливий ніс „женщини“, вона стежить вас, як голодний коршун. Її кухоль для пива порожній. Обернувшись праворуч, наткнетесь на два, три, п'ять носів. Страшна доля молодецького Байди негайно випливає в вашій уяві, і ви, як то кажуть фахівці, „даєте дряпу“. Тільки потім, як небезпека залишиться позаду, ви зідхнете з полегкістю:
— Ху! Нехай йому смуток з таким „веселим“ життям!
Щождо ляйпцізької друкарської промисловости, то вона справді не мала собі рівної в цілій Німеччині, аж доки в Берліні не постала велетенська друкарська фабрика Ульштайна. І хоч ми чесно одвідали ляйпцізькі друкарні, з великими труднощами діставши на це дозвіл дирекції, ми все ж таки з більшою охотою розповіли б про Ульштайна, цю казкову фабрику журналів та книг, хоч і друкарні Ляйпціґу переводять не менше дорогоцінного паперу.
Газета „Neue Leipziger Zeitung“, наприклад, вийшла в неділю 25 листопада на сорок дві сторінки європейського газетного формату. Одинадцять друкованих аркушів!
При такому розмірі можна бути спокійним, що кожний спекулянт, націонал-фашист, педант і просто „республіканець“ знайде в газеті все потрібне для себе, все, що цікавить його кишеню, серце й дружину.
Воістину яка іронія: „свобода друку“! „Свобода“, що при ній масовий збірничок робітничих пісень — „Liederbuch“ — виходить з-під поли, убогою брошуркою на дванадцять сторінок мізерного розміру, друкований на машинці! І одна буржуазна газета забирає на одне число мало не дванадцять аркушів, сорок дві газетні сторінки! Оце і є „свобода друку“. Хто скаже після цього, що з соціялдемократів не талановиті брехуни і ошу-
