ілюстрованих журналів хоч би з такими філософічними словами:
— З вас страшенно дотепний соціялдемократ! Ви талановито служите своєму панові. Чи не одвідуете ви часом ревю „Тисяча голих жінок“, те саме ревю, що день-у-день виставляється в Берлінській „Komische Oper“[1]? Адже там, сповнившись еротичної млости, добрий буржуа совається в кріслі, набирається справжнього патріотизму і благодушно мугикає в потрійне підборіддя — „Deutschland, Deutschland über alles“[2]. Адже там, як ніде краще, показується „прекрасна голизна“ і спортсменська вправність молодих фашисток! Не інакше, як цим ревю, живите ви свою фантазію і своє буйне надхнення. О, не турбуйтесь, я також одвідав „Тисячу голих жінок“, щоб не бути голослівним. І я скажу навіть більше! Соціялдемократичний поліцайпрезидент — це ж справжній державний розум! Як дотепно він придумав: у день великого релігійного свята, коли республіканці каються в своїх гріхах і прощають один одного, усі театри Берліну мусять показати благочестиво патріотичні вистави! Це ж геніяльно. „Komische Oper“, наприклад, у той день замість „Тисячі голих жінок“ виставила цілком благочестиву п'єсу „Віра і вітчизна“ („Glaube und Heimat“)… А „кафе-танці“! Жадна женщина не мала права уже з одинадцятої години вечора напередодні свята не лише „заробляти на хліб“, а навіть просто танцювати фокстрота. Така витриманість! Така суворість звичаїв! Один помах шуцманової палиці — і всі бажання слухняних республіканців заснули в жилах, як вітерець на межі. Не вірте, пане соціялдемократе, нікому, хто скаже вам:
