1
Тепер я починаю подорожувати. Увесь мій скарб — книжки та уніформа — залишився у Петера Коша, і разом з ним я ніби залишив йому всі турботи, що ними сповнене було перебування в Берліні. Збори, засідання, мітинги, зустрічі з товаришами, перевтома, щоденні тривоги, гарячковий темп життя — все це там, на вулицях Берліну, в пролетарських льокалях, та ще в маленькій, тісній, освітлюваній газом комірчині Петера Коша, де з кожного кутка визирають страшні злидні. Я ще повернусь сюди на кілька день, — ще мушу зазнайомитесь із тим, із чим не встиг зазнайомитись. А покищо подорож!
Приємна і безтурботна подорож людини, що взяла з собою в дорогу тільки вуха та очі — найпортативніші і найдосконаліші в світі апарати.
Тихого соняшного вечора Anhalter Bahnhof[1], попихкуючи білою парою, спокійно, навіть мелянхолійно виряжав потяги на Ляйпціґ. Громадяни допивали своє пиво та доїдали гарячі ковбаски з пересувного буфета, що весело проїздив безконечно довгим і врочисто тихим пероном.
- ↑ Вокзал у Берліні.
