А підписні листи „на допомогу рурським страйкарям“ давно ходять по залі. Письменники й робкори вписують у них свої прізвища й кидають у тарілку зборщика райхстагмарки, яких і в самих делеґатів з'їзду до трагічного мало. Бюджет пролетарського письменника й робкора в Німеччині — голодний бюджет. Та й з нього вони виривають марки на підтримку робітничої справи!
Це був незабутній вечір…
Ми підсумовували вражіння, сидячи потім в кафе в товаристві Бехера, Сланга, Ґрюнберґа, Петерсона. Були там ще — Гайнріх Ванд, відомий берлінський публіцист; Ґасбара, що був драматургом у театрі Піскатора; Поль Корнер — з „Роте Фане“ й багато інших. І був ще один присутній, непомітний для стороннього ока, але великий і дужий… Це — почуття радости й тривоги за нову організацію…
Довгий і мулький перед нею шлях!
34
Остання зустріч із „Червоними фронтовиками“. Читач не забув, певне, що ми пообіцяли товаришеві, що подарував нам „разірмессер“, відвідати їхню організацію в районі Шарлотенбурґу. Авторові неможливо про це забути, доки живе на світі Петер Кош, невтомний функціонер, дороговказ і товариш…
— Чом ти сидиш і досі невбраний? — сердито запитує він, лише переступивши поріг моєї кімнати. — Хіба ти забув, що сьогодні двадцяте листопада?
І от ми вже їдемо в район Шарлотенбурґу, де в одному льокалі має збиратися сьогодні один відділ „Червоного фронту“.
Несподіване ускладнення: коли ми приїздимо в призначене приміщення, то зустрічає нас тільки господар
