мріяти. У нас немає такої критики, яку представляв Франц Мерінґ, і ми самі проходимо надто швидко і без критики повз найважливіші події, що їх створила атмосфера випещеної буржуазної літератури.
Ми інертні.
Ми пасивні.
Ми біжимо один повз одного, не помічаючи одне одного. І, через ту чужість, можливість учитися і взаємно одне одного підносити — мінімальна. Ми хочемо стати колективом. Таким, де не лише сусідують імена одне біля одного і де посутно один не має нічого спільного з другим. Колектив наш треба виробити. Наш „Союз“ сьогодні це — маленький початок такого колектива.
Ми боремось ради однієї мети, ми — просякнуті одним і тим самим світоглядом. І якщо шляхи одного і другого з наших товаришів, ще не зовсім однакові, то всі ми прагнемо знайти найпевніший шлях до нашої мети.
В такому „Союзі“ буде можливість подумати і про те, що особливо важливе для нас, як письменників і поетів, — композиція творів, форма, техніка, проблема слова тощо. Все це — питання, що їх ми в загальних наших інтересах мусимо взяти на увагу.
Зрозуміло, що нашому „Союзові“ доведеться боротися проти кожного ґатунку буржуазної літератури, а також — проти певних ґатунків „робітничої“ літератури.
— Хто є пролетарський революційний письменник?
Лише той, хто дивиться на світ з погляду революційного пролетаріяту і таким його відбиває і творить у своїх працях.
