почуттів і думок. Ця ґенерація є. Вона хоче рости. Вона — цемент нашого „Союзу“. Наш „Союз“, якщо він хоче бути життєздатним і спроможнім виконувати свої завдання не мусить говорити: „це письменник „з іменем“, а це — „без імени“. Жадних „імен“ і „без імен“. Жадної нездорової конкуренції і кадіння тиміямом. В наших лавах кожний — учень. Найголовніша якість пролетарського письменника — скромність і свідомість того, що він — не що інше, як організатор досвіду інших. Пролетарський письменник живе не для себе, він на службі у своєї кляси, значить — і на службі людськості. Тисячі, несчислені сотні тисяч являються співробітниками в його праці. І те, що він говорить, це є відбиток того, що твориться навколо нього.
Час не такий, щоб ми могли побоюватись бути захлюпнутими хвилею охочих стати пролетарськими письменниками. Час не той, щоб „революційні“ гульвіси та ділки потрапляли до наших лав. Ми живемо не в „жирний“ рік революції, а в тяжкий для неї час.
Я певен, що всі, хто з нами сьогодні, залишиться з нами й завтра, і що всі ми, що готові сьогодні боротися пером, будемо готові боротися завтра за нашу справу не тільки цією зброєю. Я бачу дальше завдання „Союзу“ в тому, що ми мусимо усвідомити собі марксистську теорію до високого ступеня досконалости щодо політики й економіки. Так само марксизм у галузі літературної критики та естетики, це — поле, що на ньому ще треба багато попрацювати.
Ви погодитесь зі мною, коли я підкреслю як одне з завдань „Союзу“ критику серед нас самих. Ми, противно до письменників Радянського Союзу, не можемо організувати масову критику, де б розглядалася книга і автор міг відповідати. В Німеччині про це не можна
