кого роману „Рур, що палає“ („Brennende Ruhr“). Учора він пообіцяв мені подарувати цю свою книгу, і сьогодні свою обіцянку виконує. Йому бажано було б, звичайно, побачити свій роман в українському перекладі і в виданні Державного Видавництва України. Але як я можу пообіцяти йому таку річ, коли не маю хисту читати в серці ДеВеУ? В кожному разі з товариша Ґрюнберґа — великий оптиміст, і навіщо б мені здалося руйнувати його надії? Тим паче, що, може, й справді роман з'явиться українською мовою, хоч він, про нас мова, доволі таки сируватий, не зважаючи на блискучу й захопленну до нього передмову Йоганеса Р. Бехера.
Бехер уже також тут. Цей невтомний і відважний революціонер і письменник являється безперечно одним із стовпів організації. Він ще молодий — йому тридцять чотири роки, одначе він несе в організацію не лише великий досвід революційної боротьби, а й чимало своїх книжок. Син баварського судді, Йоганес Р. Бехер давно повстав проти суда й розправи буржуазії, значить — і проти свого батька. Батько і зараз — великий націоналіст, представник буржуазної диктатури, а син — відомий цілому світові пролетарський письменник, що б'ється за диктатуру пролетаріяту. До війни з Йоганеса Бехера був один з головних представників німецького експресіонізму в ліриці. Року 1916–1917 Бехер одверто виступає проти війни, а далі рішуче й остаточно переходить на бік пролетаріяту. Його творчість почалася книжкою „Занепад і Тріюмф“ („Verfall und Triumf“, 1913); в шістнадцятому році він видає книжку поезій „До Европи“ („An Europa“, 1916); після війни виходять його „Ритми машин“ („Maschinen Rytmen“), „Труп на троні“ („Der Leichnam auf dem Tron“), славнозвісний
